Право знати правду, якою вона не була б, відчувати повагу та підтримку, розраховувати на розуміння – для Миколи ці речі дуже важливі, як і для будь-кого, хто має людську гідність. Однак саме цього він не зустрів у попередньому підрозділі. Довгий час Микола чесно виконував важку роботу штурмовика, доки не накопичилися втома, важкий емоційний стан, контузії й поранення. Одного дня він вийшов з шпиталю і подався додому.
Після кількох місяців у СЗЧ він вибрав підрозділ 36-ї окремої бригади морської піхоти, за допомогою рекрутерів пройшов усі документальні процедури та приїхав у бригаду.
“Я думав, мені будуть дорікати, мовляв, СЗЧшник прийшов до нас. Але жодного разу я не відчув зневаги. Навпаки, усі намагаються підтримати. Мені подобається, що з людьми тут говорять чесно, нічого не прикрашаючи, але з повагою. Для мене дуже важливо”, – зауважує Микола.