До початку повномасштабної війни вона вела власну справу, будувала життя у мирній Україні. Але з 24 лютого усе змінилося — і разом з країною змінилася вона. Спершу — як цивільна, згодом — як військовослужбовиця. Сьогодні ця жінка служить військовою психологинею у легендарній 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних запорожців.
«Я зрозуміла, що мої знання тут будуть не просто в нагоді — вони тут життєво необхідні», — каже вона. І справді, в умовах війни, коли психологічне навантаження часто не менш небезпечне, ніж фізичне, робота фахівця з ментального здоров’я відіграє критичну роль.
Психологи у війську не просто допомагають бійцям впоратися з травмами, тривогою чи втомою — вони стають опорою, розрадою, рятівниками внутрішньої стійкості. Саме завдяки таким людям, які не злякалися викликів і стали частиною великої боротьби, українська армія щодня залишається не лише сильною, а й живою.
Ця історія — ще одне підтвердження того, як багато українців і українок відклали своє звичне життя, щоб бути там, де вони найбільш потрібні. І кожен з них наближає перемогу — на своєму фронті.