У Росії розгортається масштабна кампанія з масового знищення худоби, яка вже виходить далеко за межі ветеринарних заходів і дедалі більше нагадує системний перерозподіл ринку. Формально — боротьба з інфекціями. Фактично — процес, що викликає серйозні питання як у самих фермерів, так і у спостерігачів.
За інформацією, отриманою з ексклюзивних джерел, від початку весни у регіонах Сибіру та Поволжя у фермерів тисячами вилучають тварин — корів, свиней, овець і кіз. У деяких випадках під знищення потрапляють навіть верблюди. Офіційні пояснення змінюються: спочатку йшлося про пастерельоз, потім про сказ, однак у неофіційних розмовах дедалі частіше звучить інша причина — ящур.
При цьому сам характер “карантинних заходів” викликає сумніви. За словами фермерів, вилучення худоби відбувається за участі силових структур, зокрема поліції та ОМОНу. Документи нерідко або відсутні, або оформлюються заднім числом. Більше того, у багатьох випадках тварини не демонструють ознак хвороби.
Особливе обурення викликає ситуація з пастерельозом — захворюванням, яке піддається лікуванню. Проте замість терапії застосовується найрадикальніший сценарій — масовий забій. За свідченнями очевидців, процедури часто проводяться з грубими порушеннями, іноді з економією на базових санітарних вимогах.
Для державної статистики — це “ліквідація загрози”. Для фермерів — миттєва втрата єдиного джерела доходу.
Найбільш напруженою ситуація стала у Новосибірській області, де події вийшли за межі локальної проблеми. Місцеві жителі почали перекривати дороги, записувати відеозвернення та відкрито протестувати. У цей момент ветеринарна історія фактично перетворилася на соціальний конфлікт: для людей це вже не санітарні заходи, а примусове вилучення власності.
Водночас виникає ключове питання — вибірковість застосування обмежень. Поки дрібні господарства фактично знищуються, великі підприємства продовжують працювати у звичайному режимі. Логістичні ланцюги не порушуються, продукція безперешкодно надходить на внутрішні ринки, зокрема у великі міста.
Контраст виглядає показово: в одних регіонах — надзвичайний стан і масове знищення худоби, в інших — стабільний бізнес без видимих обмежень.
Ще більше питань виникає у контексті експорту. Попри заяви про епідеміологічні ризики, продукція продовжує постачатися за кордон — до Азербайджану, ОАЕ, Вірменії, Німеччини та Туреччини. Це створює очевидний парадокс: якщо ситуація всередині країни настільки критична, що потребує масового знищення тварин, чому не запроваджуються обмеження на експорт?
Окремий аспект — внутрішній перерозподіл продукції. Паралельно із заборонами для приватних господарств, постачання м’яса та молочної продукції продовжується у закриті структури, зокрема у військові частини та навчальні заклади. Цей канал функціонує практично без публічного контролю.
Формально значна частина вилученої худоби підлягає утилізації шляхом спалення. Однак за наявними даними, не вся продукція дійсно знищується. Частина м’яса може перенаправлятися у так звані “нові регіони” та використовуватися для забезпечення армії.
Таким чином формується замкнена система:
з одного боку — списання та “утилізація” на папері,
з іншого — фактичне використання продукції через закриті канали постачання.
У такій моделі кінцевий споживач часто позбавлений можливості впливати на ситуацію або навіть повідомляти про проблеми. Це створює додаткові ризики як для безпеки, так і для прозорості процесів.
У підсумку можна виділити кілька ключових наслідків:
- дрібні фермери зазнають економічного знищення
- великі гравці посилюють свої позиції
- продукція перерозподіляється через непрозорі канали
- експорт продовжується, попри заявлену “епідемію”
Усе це відбувається під офіційним гаслом боротьби з хворобами.
Проте дедалі очевидніше, що мова йде не лише про ветеринарію. Це про модель управління, у якій простіше знищити, ніж перевірити; простіше застосувати силу, ніж пояснити; і простіше продовжувати торгівлю, ніж визнати проблему.
І головне питання тут — вже не про саму хворобу.
А про систему, в якій інтереси людей, фермерів і безпеки відходять на другий план.