Історія Андрія «Чечена», який знайшов новий шлях у 17 ОВМБр
Війна змінює формати, ламає стереотипи, але найголовніше — вона дає шанс на перезавантаження. Сьогодні у нашій постійній рубриці — відверта розмова з військовослужбовцем нашої бригади, механіком батальйону безпілотних систем Андрієм.
Про цивільне життя, ювелірну точність артилерії під Куп’янськом, складне рішення про СЗЧ та повернення до строю — в інтерв’ю нижче.
Про життя «до» та перші дні повномасштабної війни
— Андрію, чим займався у цивільному житті та як зустрів велику війну?
— У мирному житті я жив і працював у Києві. Займався сантехнікою в різних підрядних організаціях — робота суто мирна, творча та корисна. Але коли все почалося, залишатися осторонь не зміг. Вже в березні 2022 року через Кропивницький РТЦК та СП долучився до Сил оборони. Потрапив до 4-ї ОТБр на посаду навідника 2С1 «Гвоздика» у самохідний артилерійський дивізіон.
Про артилерійську роботу, та закони балістики
— Який бойовий епізод із часів артилерійського минулого закарбувався в пам’яті найбільше?
— Це було у 2022 році, коли ми виконували бойові завдання під Куп’янськом. Я тоді був навідником гармати. Надійшла команда від старшого офіцера батареї: «До бою!». Наша аеророзвідка виявила добре замаскований бліндаж окупантів.
Кажуть, що два снаряди в одну воронку не падають. Так от — це міф. Ми випустили по цілі два снаряди, і обидва прилетіли точно в одне й те саме місце. Бліндаж разом із особовим складом ворога було знищено вщент.
Про важке рішення, СЗЧ та повернення до строю
— Позаду три роки безперервної служби, але на початку 2025 року у твоєму житті стався крутий поворот. Чому так відбулося?
— У лютому 2025 року я був змушений піти в СЗЧ (самовільне залишення частини). За роки служби накопичилося дуже багато важких сімейних проблем, які вимагали моєї безпосередньої присутності тут і зараз. Це було непросте рішення. Але, дивлячись на те, яка важка обстановка на фронті, у жовтні 2025 року я прийняв тверде рішення — треба повертатися. Так я опинився тут, у 17-й окремій важкій механізованій бригаді.
— Зараз ти працюєш у батальйоні безпілотних систем. Як змінилася війна за цей час?
— Війна змінилася кардинально. Раніше це була чиста війна артилерії: хто кого перестріляє масою снарядів. Зараз — це війна дронів. Тепер ворогу надзвичайно важко просто так заїхати технікою на нашу територію. З’явилася величезна «сіра зона», яку повністю контролюють безпілотники з обох боків. Тому моя нинішня посада механіка в батальйоні ББС — це робота безпосередньо на технологічний результат.
Послання тим, хто вагається
— Що б ти сказав цивільним, які бояться мобілізації, та побратимам, які зараз перебувають у СЗЧ і бояться зробити перший крок назад?
— По-перше, цивільним: просто зважте свої можливості та знайдіть правильну мотивацію. Варто розуміти, що в Силах оборони потрібні різні професії. Не обов’язково всі мають бути в окопі з автоматом — армії потрібні й технічні спеціалісти, механіки, логісти. Ворог чекати не буде, діяти треба вже зараз.
По-друге, тим, хто пішов у СЗЧ:
СЗЧ — не вирок. Повертайтеся. Зараз є реальна можливість повернутися до строю, обрати свій підрозділ, свою спеціальність і працювати на Перемогу там, де ви будете максимально ефективними.
Головна мотивація
Сьогодні Андрій надійно тримає стрій у лавах 17 ОВМБр. А вдома, у глибокому тилу, на його повернення з Перемогою щодня з нетерпінням чекають найрідніші — кохана дружина Олена та маленька донечка Мілана. Саме заради їхнього мирного майбутнього Андрій знову в однострої.
Відділення комунікацій 17 окремої важкої механізованої Криворізької бригади ЗС України.