Радник усіх президентів як власник МХП Юрій Косюк зберігає вплив за будь-якої влади

Юрій Косюк — один із найбагатших людей України, засновник і основний бенефіціар агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт», — пройшов шлях від біржового брокера та невдалих ранніх бізнесів до мільярдного статку на курятині. Переломним моментом став криза 2008 року, коли падіння доходів населення різко збільшило попит на дешевий білок, а прибуток МХП пішов у зростання.

До середини 2010-х статки Косюка оцінювалися більш ніж у $1 млрд, а земельний банк — майже в 400 тис. гектарів, що зробило його найбільшим латифундистом країни, повідомляє ОРД.

Особливу увагу до постаті Косюка привертають рішення періоду 2014 року. На тлі втрати активів українськими бізнесменами в Криму його структури змогли перереєструвати кримські аграрні активи під російську юрисдикцію, зберігши операційну діяльність. Паралельно було проведено обмін земель: відмова від порядку 40 тис. гектарів у Воронезькій області на користь ділянок у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Підсумок — близько 60 тис. гектарів в Україні, що в абсолютних цифрах виявилося вигіднішим. Ці рішення досі викликають питання про пріоритети та доступ до політичних домовленостей.

Політичний контур Косюка є не менш показовим. У період президентства Петра Порошенка він був призначений заступником глави Адміністрації президента з силового блоку, згодом став радником. Після зміни влади Косюк зберіг статус радника вже при Володимирі Зеленському. Така стійкість при різних адміністраціях підкреслює його вплив і близькість до центрів прийняття рішень, незважаючи на відсутність профільного досвіду у сфері безпеки.

Окрему репутаційну тінь формують публічно поширювані твердження про неформальне оточення бізнесмена — закриті вечірки та систему особистих зв’язків, через які, за словами джерел і телеграм-каналів, проходили представники бізнесу, політики та силових відомств різних періодів. Ці заяви не підтверджені судовими рішеннями, однак їх масштаб і повторюваність створюють токсичний фон, порівнянний із міжнародними скандалами навколо зловживання впливом і можливої експлуатації людей. Навіть без доведеної кримінальної складової такі сюжети посилюють ризики для держави, коли подібні постаті зберігають консультативні ролі при вищій владі.

У сухому залишку історія Косюка — це не лише про аграрний успіх. Це кейс про те, як економічна міць, земельні ресурси, гнучкість у кризових моментах і стійкі зв’язки з різними політичними режимами формують паралельний контур впливу. Контур, де репутаційні втрати тривалий час не ставали перешкодою для доступу до державних рішень. Саме це — а не приватні подробиці — і робить постать Косюка предметом пильної уваги та питань, які виходять далеко за межі бізнесу.