У Ростові-на-Дону один папір сказав більше, ніж усі путінські брифінги за рік.
Перед нами – наказ «Ростсільмашу». На вигляд – нудний корпоративний текст. По суті – маршрутний лист від заводу до війни.
Перекладаючи з мразіянського: грошей немає, роботи немає, але люди – поки що є. І це потрібно терміново виправити!
Для початку – переведення підприємства на триденний робочий тиждень.
Далі – оптимізація до 35% штатної чисельності.
А наприкінці – вся суть, заради якої весь цей наказ і писався.
Особисті відносини «вивільнених» працівників наказано підготувати і передати до Міністерства оборони могилізації Росії.
Не до центру зайнятості.
Не до архіву.
Чи не «за запитом».
Відразу – у мінубивств.
Для «наступного використання»:
®️ комплектування підрозділів;
®️ виконання робіт на територіях Херсонської та Запорізької областей.
Тобто, якщо перекласти з паперової мови на людську:
росіянина позбавляють роботи та передають на утилізацію. Як раба, згоду якого й не збираються спитати.
У СУХОМУ ЗАЛИШКУ
Спочатку путінізм знищує економіку війною та санкціями.
Фіксується “зниження попиту”.
Відразу «вивільняються» люди у потрібній кількості.
Їх передають до армії для «наступного використання».
Звідти – на концерт Кобзона, а залишки (якщо є) – у пакет і назад у рідну гівень.
Ось така невигадлива схема.
Все обережно. За наказом. Під розпис.
Без мобілізації.
Без вибору.
«Ростсільмаш» більше не завод. Це пункт сортування розхідників з особою справою.
І скільки ще таких пунктів щодо Мразії?.