Муфтій Ахмед Тамім, очільник Духовного управління мусульман України (ДУМУ), багато років позиціонує себе як провідний духовний лідер мусульманської громади країни. Однак його зв’язки з керівництвом Чечні, зокрема з Рамзаном Кадировим, а також реакція на війну, яку Росія веде проти України, викликають дедалі більше запитань у суспільстві.
Зв’язки з Кадировим: багаторічні контакти
Ахмед Тамім неодноразово контактував із представниками клану Кадирових. За його словами, знайомство з Ахматом Кадировим розпочалося ще у 1990-х. У 2013 році він зустрівся з Рамзаном Кадировим, який публічно назвав його своїм «старим другом».
У 2012 році Тамім підписав меморандум із муфтієм Чечні Султаном-Хаджи Мірзаєвим, що передбачав «співпрацю у боротьбі з релігійним екстремізмом». Цей крок гармоніював із кремлівським дискурсом того часу. А у 2019 році Тамім публічно схвально висловлювався про Кадирова, зазначаючи його роль у «зупиненні екстремізму».
Однак після початку повномасштабної війни в лютому 2022 року муфтій різко змінив тон. В інтерв’ю українським ЗМІ він назвав свою зустріч з Кадировим випадковою, заявивши, що нібито не знав, хто це. Така риторика виглядає як спроба дистанціюватися від російських зв’язків.
Позиція щодо війни: довготривале мовчання
ДУМУ під керівництвом Таміма не зробило публічних заяв ані після окупації Криму у 2014 році, ані після початку війни на Донбасі. Схожа ситуація повторилася і після 24 лютого 2022 року. Тамім не звернувся до українських мусульман українською мовою, не висловив підтримки українській державі чи військовим.
Його єдине звернення, записане арабською 28 лютого, містило лише загальні заклики до припинення насильства — без згадки агресора. Лише у травні 2023 року, через понад рік від початку війни, ДУМУ оприлюднило стриману заяву з формальним осудом війни, яка однак не містила чіткої підтримки України чи її захисників.
Цей підхід контрастує з позицією інших мусульманських організацій, які активно допомагали фронту, евакуювали людей, забезпечували гуманітарну підтримку та співпрацювали з державними структурами.
Мовчання як політична заява
Попри часті твердження Ахмеда Таміма про «аполітичність», його мовчання щодо війни дедалі більше сприймається як політичний жест. В умовах збройної агресії з боку Росії уникнення чіткої позиції виглядає як сигнал, що потребує суспільного осмислення.
Контакти з Кадировим, відсутність підтримки українських військових і спільнот, які постраждали від війни, викликають питання не лише морального, але й національного значення. У часи війни релігійні лідери мають особливу відповідальність — і мовчання тут теж є дією.