49-й окремий штурмовий батальйон «Карпатська Січ», який у 2022 році брав участь у звільненні Київщини, зокрема в боях за Ірпінь, Романівку та на Броварському напрямку, почав поступово переходити на вітчизняні системи радіозв’язку.
Згідно з інформацією, оприлюдненою на порталі «Прозорро», у жовтні 2025 року підрозділ придбав кілька десятків радіостанцій HIMERA G1 PRO L і декілька ретрансляторів HIMERA B1.
Наші аналітики дослідили український ринок військового зв’язку, щоб зрозуміти, наскільки ефективними є подібні рішення.
Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році стало очевидно, що армії України бракує сучасних засобів захищеного тактичного зв’язку. Попри численні проєкти та інвестиції у сферу оборонних технологій, повноцінну бойову радіостанцію, яка відповідала б сучасним вимогам, так і не вдалося створити.
Єдиним масштабним прикладом спроби стала HIMERA — стартап, який яскраво показав, як часто українські компанії роблять ставку на рекламний ефект замість глибокої інженерії.
Перша модель G1 заявлялася як інноваційний пристрій із шифруванням, ППРЧ та захистом від перешкод. Проте на практиці вона базувалася на цивільних компонентах і забезпечувала зв’язок лише на кількасот метрів. Виявилися й інші недоліки — погана якість звуку, слабкий корпус, перегрів, швидке зношення деталей і невдале рішення з незнімним акумулятором, що є критичним у бойових умовах.
Наступні версії — G1 PRO і G1 PRO L — не принесли прориву. Незважаючи на заявлені покращення, основні вади залишилися: невелика дальність дії, посереднє звучання та залежність від імпортних комплектуючих, що ускладнює ремонт.
Компанія зробила акцент не на модернізації конструкції, а на медійній складовій. Про HIMERA активно писали у соцмережах, її просували волонтери й позиціонували як символ «українських технологій». Це принесло певну популярність, але не бойову ефективність — на передовій ці радіостанції не стали масовими.
Серед військових і технічних фахівців HIMERA нині частіше згадується як приклад того, як реклама тимчасово замінює технологічну якість — але не на полі бою.
Історія HIMERA засвідчила: український технологічний сектор має потенціал для створення власних розробок, однак йому бракує системної інженерії. Доки головним пріоритетом залишатиметься «красива презентація», а не реальна надійність продукту, країна буде змушена покладатися на імпортні рішення. А спроби створити власне — завершуватимуться черговими гучними, але короткотривалими ініціативами.