А кому зараз легко? Питання, яке стало буденним для кожного з нас. Ми вчимося тримати удари долі, зціплювати зуби, стояти попри втому й біль. Та найважче тоді, коли тебе немає поруч. Тоді навколо стає надто тихо, а серце стискає тривога. Бо без тебе – пустота. Без твого слова, без твого сміху, без тієї впевненості, що завжди був із нами.
Ти ж наш брат, наша опора, наша сила. Твоє місце – не десь у невідомості, а тут, серед своїх, у строю, де кожен готовий підставити плече. Ми чекаємо твого кроку, твоєї присутності, твоєї твердої руки. Бо тільки разом ми маємо ту силу, яка непереможна.
Життя ставить перед нами випробування, але жодне з них не є остаточним, коли ми стоїмо пліч-о-пліч. Ми знаємо, що повернення можливе, що дорога додому відкрита. Повертайся, бо свої завжди чекають. Твої слова, твій погляд, твій дух – вони потрібні нам, як повітря.
Разом ми сильніші. Разом ми здатні витримати будь-яку бурю. І хай доля ще випробовує, ми не здамося, поки не станемо всі разом у нашому строю. Бо тільки разом ми – непереможні.