24 лютого стало точкою неповернення. Днем, коли кожен із нас прокинувся в іншій реальності. Ми втратили звичний світ — але знайшли одне одного.
Ми об’єдналися так, як ніколи раніше. Міста і села, військові й цивільні, молоді й літні — усі стали частиною одного великого спротиву. Ми боремося — вперто, гідно, до кінця. І водночас бажаємо миру більше за будь-кого у світі. Не абстрактного, а свого — справедливого, безпечного, назавжди.
Війна змінила нас. Дорогою ціною — втрат, болю, розлук. Але вона ж і зміцнила нас. Зміцнила віру в себе, в країну, в майбутнє. Сьогодні ми захищаємо не просто землю. Ми захищаємо своє завтра. Свої родини. Свою свободу.
І поки ми стоїмо — стоїть Україна.